6 січня 1938 року в селі Рахнівка ,Вінницької області народився Василь Стус — один із найвизначніших українських поетів ХХ століття, правозахисник і представник дисидентського руху, який став символом боротьби за свободу, гідність і право бути українцем.
Його життя — це приклад свідомої жертовності заради ідеалів. Стус добре розумів, що шлях відкритого спротиву радянській системі неминуче приведе до репресій, але не відмовився від власних переконань.
Шлях до дисидентства
Вирішальний момент у житті Василя Стуса настав 4 вересня 1965 року, коли 27-річний поет під час прем’єри фільму Тіні забутих предків у кінотеатрі «Україна» в Києві публічно приєднався до протесту проти арештів української інтелігенції. Разом із Іваном Дзюбою та В’ячеславом Чорноволом він закликав глядачів встати на захист репресованих.
Цей вчинок фактично перекреслив для Стуса можливість нормальної кар’єри в СРСР. Його звільнили з роботи, почали переслідувати спецслужби, а поетичні твори перестали друкувати.
Арешти, табори і незламність
Перший арешт Василя Стуса відбувся у 1972 році. Його засудили до 5 років таборів суворого режиму та 3 років заслання за «антирадянську діяльність». Навіть у неволі Стус продовжував писати — на клаптиках паперу, які часто знищували наглядачі.
Після повернення з заслання поет приєднався до Української Гельсінської групи, що стало підставою для другого арешту у 1980 році. Цього разу вирок був ще жорсткішим — 10 років таборів особливого режиму та 5 років заслання.
Василя Стуса відправили до сумнозвісного табору Перм-36 поблизу села Кучино. Саме там він провів останні роки свого життя.
Загибель поета
У ніч з 3 на 4 вересня 1985 року, рівно через 20 років після київського протесту, Василь Стус загинув у карцері табору. Обставини смерті досі викликають запитання, однак радянська влада офіційно заявила про «раптову смерть».
Поховали поета на табірному цвинтарі. Лише у 1989 році, вже наприкінці існування СРСР, прах Стуса перепоховали в Києві на Байковому кладовищі. Церемонія перетворилася на масову акцію національної пам’яті.
Поезія як форма опору
Творчість Василя Стуса — це не лише література, а й форма внутрішнього спротиву. Його вірші сповнені екзистенційної напруги, тем самотності, відповідальності та морального вибору. Найвідоміші збірки — «Зимові дерева», «Веселий цвинтар», «Палімпсести».
За життя в СРСР його твори майже не друкували, натомість вони виходили за кордоном і поширювалися в самвидаві.
Оцінка сучасників і спадщина
Дослідник українського шістдесятництва Радомир Мокрик так характеризує постать поета:
«Він розумів, куди рухається його історія. І ця жертовність дозволяла бути дуже категоричним у переконаннях, у несприйнятті компромісів».
Після здобуття незалежності України Василь Стус був посмертно реабілітований, нагороджений Державною премією імені Тараса Шевченка, а у 2005 році йому присвоїли звання Героя України.
Символ для сьогодення
Сьогодні ім’я Василя Стуса носять вулиці, школи, університети, а його поезія знову звучить особливо гостро — у часи нової боротьби України за свободу. Стус залишається не лише поетом, а й моральним орієнтиром, який нагадує: свобода починається з внутрішньої честі та готовності не мовчати.
Василь Стус — це історія людини, яка заплатила життям за право бути собою і своїм народом.
Читайте також:На Львівщині рибалка провалився під кригу: врятувати чоловіка не вдалося – Ateo.live.