Це найбагатші країни світу: хто піднявся, а хто втрачає позиції
Світова економіка вже кілька років перебуває у стані турбулентності. Війна в Україні, напруженість навколо Тайваню, атаки на судноплавство в Червоному морі та Суецькому каналі, диверсії на трубопроводах і підводних кабелях, інфляція, високі ціни на енергоносії та політичні заяви Дональда Трампа щодо міжнародної торгівлі — усе це створює постійну невизначеність для фінансових ринків.
На цьому тлі змінюється й рейтинг найбагатших країн світу. Одні держави втрачають позиції, інші — навпаки, зуміли зміцнити своє економічне становище.
Чому ВВП — не головний показник багатства
Традиційно економічну силу країни вимірюють валовим внутрішнім продуктом (ВВП). За цим показником беззаперечним лідером залишаються США, за якими йдуть Китай, Німеччина та Японія. Проте такий підхід не відображає реального рівня добробуту населення.
Як зазначає економіст Інституту світової економіки Кіля Клаус-Юрген Герн, одного лише ВВП недостатньо: у країні з великою економікою рівень життя значної частини громадян може залишатися низьким. Схожої думки дотримується й професор Мангеймського університету Том Кребс.
Тому міжнародні організації дедалі частіше використовують ВВП на душу населення з урахуванням паритету купівельної спроможності (ПКС). Цей показник враховує різницю в цінах між країнами й краще відображає реальний добробут людей.
Новий лідер: хто очолив рейтинг
Згідно з даними Міжнародний валютний фонд (World Economic Outlook), у 2025 році Ліхтенштейн вперше став найбагатшою країною світу за ВВП на душу населення з урахуванням ПКС.
Князівство приєдналося до МВФ лише восени 2024 року, але одразу випередило торішнього лідера — Люксембург. Друге місце посів Сінгапур, а Люксембург опустився на третю сходинку.
Економісти пояснюють цей феномен просто: невеликі держави зуміли стати високоспеціалізованими та максимально інтегрованими в міжнародну торгівлю. Люксембург заробляє на фінансових послугах, а Ліхтенштейн — на експорті високотехнологічної промислової продукції.
Топ-20 найбагатших країн світу у 2025 році (за ПКС)
Рейтинг складено на основі даних МВФ (жовтень 2025 року):
- Ліхтенштейн
- Сінгапур
- Люксембург
- Ірландія
- Макао
- Катар
- Норвегія
- Швейцарія
- Бруней
- Гаяна
- Сполучені Штати Америки
- Тайвань
- Данія
- Об’єднані Арабські Емірати
- Нідерланди
- Сан-Марино
- Ісландія
- Гонконг
- Мальта
- Бельгія
Водночас Німеччина опустилася з 21-го на 23-тє місце й знову не потрапила до топ-20.
Чому багатство — поняття відносне
Рейтинг найбагатших країн має свої обмеження. Деякі держави завдячують високим показникам великим запасам сировини. Це стосується, зокрема, Катару, Брунею та Гаяни, де значна частина доходів формується за рахунок експорту нафти й газу.
Професорка економіки Кельнського технічного університету Галина Колев-Шефер наголошує: для повної картини потрібно враховувати також якість інституцій, індекс людського розвитку (ІЛР) та рівень нерівності доходів. Наприклад, Гаяна має дуже високий ВВП на душу населення, але водночас значну соціальну нерівність і лише 89-те місце у світовому рейтингу ІЛР. Німеччина ж посідає 5-те місце за цим показником.
Крім того, залежність від експорту сировини створює ризики: падіння світового попиту, екологічні катастрофи або різкі коливання цін можуть швидко підірвати економіку.
Хто не потрапив до рейтингу
Рейтинг МВФ не враховує країни, які не є його членами. Серед них — Північна Корея, Куба, Ватикан і Монако. Водночас, за даними Світового банку, ВВП на душу населення в Монако у 2023 році перевищував 256 тисяч доларів, що теоретично могло б зробити його одним із найзаможніших у світі. Однак держава не збирає повних даних за методикою ПКС і не входить до МВФ.
Висновок
Рейтинг найбагатших країн світу показує не лише рівень економічної потужності, а й структурні особливості економік. Маленькі, спеціалізовані держави дедалі частіше випереджають великі промислові країни, тоді як традиційні економічні гіганти, зокрема Німеччина, втрачають позиції. Водночас справжній добробут населення визначається не лише цифрами ВВП, а й якістю життя, стабільністю інституцій та справедливістю розподілу доходів.