14 липня минає шість років від дня загибелі українського воїна Ярослава Журавля — розвідника, який до останнього залишався вірним військовому обов’язку.
13 липня 2020 року він вирушив у складі евакуаційної групи, щоб забрати тіло загиблого командира Дмитра Красногрудя. На той час офіційно діяв режим припинення вогню. Проте російські сили відкрили вогонь по українських військових, порушивши домовленості.
Ярослав Журавель дістав тяжке поранення. Побратими намагалися його врятувати. Бойовий медик Микола Ілін кинувся до пораненого під ворожим вогнем, однак загинув, намагаючись евакуювати товариша.
Сам Ярослав залишився на полі бою. Поранений, без можливості евакуації та медичної допомоги, він кілька днів боровся за життя, але помер від великої крововтрати. Йому було лише 40 років.
Під час прощання з Героєм багатьох українців вразили слова його маленької доньки Ярослави:
««Я помщуся за батька».»
Згодом стало зрозуміло, що це були не просто слова, сказані в розпачі. У 2021 році Ярослава вступила до Київського військового ліцею імені Івана Богуна. Вона обрала шлях служіння Україні, продовживши справу свого батька.
Сьогодні дівчина вивчає військову справу, займається спортом, допомагає українським захисникам та мріє стати військовою розвідницею.
Її слова стали символом незламності:
««Тато був там, куди вовки бояться ходити, а я буду вовчицею для ворогів».»
Після втрати батька Ярослава пережила серйозні проблеми зі здоров’ям, пройшла тривале лікування та реабілітацію. Попри всі випробування, вона вистояла і сьогодні разом із дідусем регулярно доставляє волонтерську допомогу українським військовим.
Ярослав Журавель залишив після себе не лише приклад мужності та самопожертви. Він виховав доньку, яка гідно продовжує його справу й береже пам’ять про свого батька.
Вічна пам’ять Герою України Ярославу Журавлю.
Вічна слава всім українським захисникам, які віддали життя за свободу та незалежність України.