У північній частині Саудівської Аравії вчені зробили одне з найнеочікуваніших відкриттів останніх років у сфері дослідження дикої природи. Глибоко в системі вапнякових печер було знайдено природно муміфіковані рештки гепардів — великих хижаків, які колись мешкали на Аравійському півострові, але зникли з цього регіону десятиліття тому.Про це пише Arkeonews.
Знахідку зробили поблизу міста Арар, неподалік північного кордону країни. Під час дослідження печер археологи та зоологи виявили муміфіковані тіла семи гепардів, а також кісткові рештки, що належали щонайменше п’ятдесяти чотирьом іншим особинам. Радіовуглецевий аналіз показав, що ці тварини жили в різні історичні періоди — від приблизно 130 років тому до понад чотирьох тисяч років тому.
Унікальні умови збереження
Такі добре збережені рештки великих хижаків є винятковою рідкістю. Дослідники пояснюють це унікальними природними умовами печер: надзвичайно сухим повітрям, стабільною температурою та низькою вологістю. Саме ці фактори значно уповільнили процеси розкладання і дозволили зберегти не лише кістки, а й частину м’яких тканин.
Муміфіковані гепарди мають характерний вигляд — висохлу шкіру, зменшені кінцівки та затуманені очі. Важливо, що тіла тварин ніколи не були викопані або переміщені, що й стало ключовою причиною їхнього збереження у такому стані.
Печери як лігва хижаків
Аналіз розташування решток дозволив ученим висунути гіпотезу, що деякі печери використовувалися гепардами як постійні лігва. Рентгенографія черепів показала наявність дитинчат, молодих і дорослих особин, що може свідчити про використання цих місць для народження та вирощування потомства.
Концентрація саме гепардів, а не здобичі чи інших хижаків, вказує на те, що печери не були випадковими місцями загибелі тварин, а використовувалися протягом тривалого часу багатьма поколіннями.
ДНК, яка змінює історію
Особливу цінність відкриттю надало те, що дослідникам уперше вдалося виділити та проаналізувати ДНК з природно муміфікованих великих котів. Генетичні дослідження дали несподівані результати.
Наймолодші зразки виявилися генетично близькими до азійського гепарда, який сьогодні зберігся лише у невеликій популяції в Ірані. Водночас давніші рештки мали тісніші зв’язки з північно-західноафриканськими гепардами — одним із найбільш зникаючих підвидів у світі.
Це відкриття ставить під сумнів поширене раніше припущення, що на Аравійському півострові мешкав лише один підвид гепарда. Натомість регіон, ймовірно, був своєрідним генетичним перехрестям для кількох ліній цих хижаків упродовж тисячоліть.
Чому гепарди зникли
Колись гепарди були поширені на великих територіях Африки, Близького Сходу та Азії. Сьогодні вони займають лише близько 9% свого історичного ареалу. У Саудівській Аравії цей вид зник повністю ще у XX столітті.
Основними причинами вважають втрату середовища існування, неконтрольоване полювання, зменшення чисельності здобичі та конфлікти між людьми й дикою природою.
Шанс на повернення
Відкриття відбулося в момент, коли Саудівська Аравія активно інвестує у програми збереження природи. У країні вже реалізуються масштабні проєкти з відновлення екосистем і повернення зниклих видів — зокрема аравійського орикса, газелей та нубійського ібекса.
Дані, отримані з ДНК печерних гепардів, можуть стати ключовими для майбутніх рішень щодо можливого повернення цих хижаків у дику природу регіону. Визначення історичних підвидів дозволяє обирати найбільш відповідні сучасні популяції для таких програм.
Природні архіви пустель
Науковці наголошують: печери в посушливих регіонах можуть приховувати ще багато подібних «природних архівів», які здатні відкрити нові сторінки історії біорізноманіття. Такі знахідки допомагають не лише краще зрозуміти минуле, а й планувати майбутнє відновлення екосистем.
Заморожені у часі під пустельними ландшафтами, муміфіковані гепарди стали символом того, як давні сліди життя можуть дати надію на відродження одного з найвідоміших хижаків планети у місцях, які він колись називав домом.