Поки тисячі українських військових четвертий рік живуть під постійними обстрілами, не бачать своїх дітей, втрачають кінцівки, здоров’я і саме життя — в Україну продовжують завозити трудових мігрантів із країн Азії.
І для багатьох українців це виглядає як страшний символ того, наскільки несправедливою стала система під час війни.
Бо поки один чоловік спить у мокрому окопі під дронами та артилерією, інший — приїжджає в Україну працювати на заводі, будівництві чи складі. Поки військові місяцями чекають ротації та збирають гроші на спорядження, великі компанії, чиновники шукають дешеву робочу силу за кордоном.
І саме це дедалі частіше викликає не просто дискусії — а глуху ненависть та відчай у суспільстві.
Війна для бідних і найкраще життя для інших
Сьогодні в Україні утворився величезний розрив між різними реальностями.
Є фронт:
- смерть;
- ампутації;
- зруйнована психіка;
- батьки, які роками не бачать дітей;
- молоді хлопці, які повертаються інвалідами;
- кладовища, що ростуть у кожному місті.
А є інша реальність:
- дорогі ресторани;
- елітні автомобілі;
- чиновники з бронюванням, які більше бачать Танзанію , Мексику чи США, ніж Україну;
- “бізнес”, який продовжує заробляти мільйони.
І на цьому фоні новини про завезення мігрантів для роботи на підприємствах сприймаються багатьма українцями як моральний удар.
Люди бачать тотальну несправедливість
Особливо сильне обурення викликають історії про величезну кількість заброньованих чиновників на окупованих територіях .
У соцмережах активно обговорюють цифри, що лише в структурах Луганської області, яка фактично окупована, налічуються біля 5 тисяч заброньованих працівників та чиновників, які продовжують отримувати зарплати з бюджету.
І це на фоні того, що:
- звичайні чоловіки місяцями сидять на передовій;
- родини збирають гроші на лікування поранених;
- військові самі купують автомобілі та дрони;
- вдови та діти залишаються без батьків.
У багатьох людей виникає страшне відчуття: ніби існує дві України.
Одна — воює, стікає кров’ю та ховає своїх синів.
Інша — продовжує жити найкраще життя, отримувати зарплати, бронювання та шукати дешевих працівників для “бізнесу”.
Корупція під час війни лише посилює гнів
Суспільство роками чує про:
- мільйонні корупційні схеми;
- безнаказаність корумпованих кумів;
- хабарі у ТЦК;
- розкрадання на закупівлях;
- елітне майно посадовців;
- люксові автомобілі під час війни.
І коли на цьому фоні людям говорять про необхідність завозити працівників з Індії чи Бангладешу — це викликає не співчуття до економіки, а відчуття глибокої несправедливості.
Бо багато хто ставить просте питання:
Чому простий українець має ризикувати життям, а хтось — роками сидіти на броні, заробляти гроші та ще й отримувати вигоду від дешевої робочої сили?
Найстрашніше — психологічний надлом суспільства
Україна сьогодні тримається насамперед на людях, які жертвують власним життям.
Але коли військові та їхні сім’ї бачать:
- розкішне життя окремих чиновників;
- постійні корупційні скандали;
- привілейованих людей із бронюванням;
- спроби завозити нову робочу силу замість створення безпечних умов для повернення українців;
у суспільстві починає накопичуватись дуже небезпечне відчуття зради.
Бо люди все частіше питають: за що саме зараз гинуть українці?
За майбутнє власної держави — чи за систему, де одні віддають усе, а інші продовжують жити так, ніби війна існує лише для бідних?
І саме ця моральна прірва сьогодні стає однією з найболючіших тем для країни.